МЕНДЖУ́Н, а́, ч., розм. Той, хто менджує. Тут крутилися й чорновусі цигани, ..горбоносі забарні волохи, татари-воловоди і менджуни на тонконогих бахматах-конях (Тулуб, Людолови, II, 1957, 135).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 672.

Менджу́н, на, м. Барышникъ, занимающійся мѣной лошадей. Найшов менджуна: продавай, кажу, мого коня аби кому. Лебед. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 416.