МЕЛАНХО́ЛІЯ, ї, ж.

1. Важкий, похмурий, сумний настрій; сум, туга. Цілі дні сиділа [Олеся] мовчки то в світлиці, то в садку, то над Россю, дивилась в далекий простір, сумувала і вдавалась в сумну меланхолію (Н.-Лев., III, 1956, 163); — Ходімо краще поблукаємо. Ой, в степу як гарно тепер! — Іди, блукай, — одмахнулась Галя. — Розвій свою меланхолію (Головко, І, 1957, 464); * Образно. Надто змучені всі були тією жахливою ніччю, мокрими важкими пісками й сірою меланхолією дощу (Загреб., Європа 45, 1959, 421).

2. Психічне захворювання, для якого характерні пригнічений стан, загальмованість думок, рухів, маячні ідеї. Недарма психіатри найменували меланхолію душевним болем, корковим болем, за характером почуття відмінним від того болю, який ми відчуваємо від поранення та захворювання інших частин організму (Фізіол. вищої нерв. діяльн., 1951, 204); Мій брат завжди страждав на меланхолію (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 69).

∆ Чо́рна меланхо́лія див. чо́рний.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 669.