МЕЛАНХОЛІ́ЙНИЙ, а, е.

1. Власт. меланхолікові. Мала [дівчина] рудаве волосся, що у русинів рідкість.., майже меланхолійний сум (Коб., І, 1956, 375); Часом находила на неї меланхолійна злість (Ле, Міжгір’я, 1953, 33).

2. Схильний до меланхолії (у 1 знач.). В пам’яті воскресли уламки adagio меланхолійного Себастіана Баха (Ле, Міжгір’я, 1953, 297); // Який виражає меланхолію. У Віктора Миколайовича Забіли був незвичайно меланхолійний вигляд, дивився він якимись відсутніми очима (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 420); // Такий, як у меланхоліка. Вони [телятка] лежали тихо, безпомічно, не пручалися, а тілько своїми синіми, меланхолійними очима гляділи у німім остовпінню на сю огидну нору (Фр., IV, 1950, 201).

3. Сповнений меланхолії (у 1 знач.); сумний. В темній гущавині саду розсипаються тихі, меланхолійні звуки рояля (Вас., І, 1959, 320); В 1919 р. виходить збірка віршів А. Головка "Самоцвіти"… Переважали сумні, меланхолійні мотиви, які були навіяні декадентською та просвітянською літературою (Іст. укр. літ., II, 1956, 430).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 668.