МЕЖУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок.
1. розм. Відділятися, проводячи межі між земельними ділянками. Селяни межувались; // Відділяти себе від кого-небудь. А все ж снопом не межувалися: подруги, як рідні вони — ні одна вже не злукавить (Головко, II, 1957, 243).
2. тільки 3 ос., перен. Те саме, що чергува́тися. На його загостреному знизу обличчі межуються і пошана до Мірошниченка, і якась інша, більш потайна думка (Стельмах, II, 1962, 18).
3. з чим, рідко. Те саме, що межува́ти 2. Од самого берега Росі, на південь, де Канівський повіт межується з Звенигородським, починається такий рай, якого трудно знайти на Україні (Н.-Лев., II, 1956, 27).
4. Пас. до межува́ти 1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 667.