МЕЖОВИ́Й, а́, е́. Прикм. до межа́ 1, 2. Лани горбаті марили весною, Сховавши в грунт осоти межові (Воронько, Тепло.., 1959, 78); // Який визначав межу між чим-небудь. Розміщують їх [насінні ділянки] в одному полі з загальними посівами арахісу, але чітко відмежовують від останніх межовими знаками — стовпцями (Ол. та ефір. культ., 1956, 212); *0бразно. Історичний акт визволення Західної України становить величну межову грань у літературному житті народів колишньої Західної України (Тудор, Вибр., 1949, 351).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 667.