МЕЖИРІ́ЧЧЯ, я, с. Простір, місцевість між двома річками. У XII ст. на північному сході від Київської землі, в межиріччі Волги та Оки, утворилося сильне Ростово-Суздальське князівство (Іст. СРСР, І, 1956, 58); Усе хотіла [Оксана], щоб я переїхав на Полісся, де біля межиріччя і лісу зросла вона (Стельмах, Правда.., 1961, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 667.