МЕДУ́ЗА, и, ж.

1. У давньогрецькій міфології — одна з трьох дів зі зміями на голові замість волосся, погляд якої обертав усе живе в каміння. [Прісцілла:] Тут Круста? (Німіє з дива і з жаху). [Круста:] Я, здається, не Медуза, а господиня наче скам’яніла, угледівши мене (Л. Укр., II, 1951, 402).

2. Кишковопорожнинна морська тварина з прозорим драглистим тілом, переважно з щупальцями. Тоня побрела швидше. Жахало її тільки, коли медузи раз у раз торкались у воді її голого тіла, жалили ноги (Гончар, Тронка, 1963, 225); Медузи відчувають наближення шторму за 10 — 12 годин до його наступання (Веч. Київ, 29.І 1968, 4); * У порівн. — Насте — троянда! Запашна й колюча троянда. Солодко дихати її ароматом, але чому вона холодна, як медуза, і, як медуза, опікає своєю красою? (Тулуб, Людолови, І, 1957, 256).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 665.