МА́ТІНЧИН, а, е. Прикм. до ма́тінка; належний матінці. А скільки тихого плачу у тій пісні! Щось у лісі гукає — Дочка матір шукає. Найшла ж вона ялину — Матінчину могилу… (Морд., І, 1958, 88).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 650.

Ма́тінчин, на, не. Матушкинъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 410.