Ма́рко́ Прокля́тий = Пеке́льний Ма́рко́ —

1) популярний герой українських легенд, на основі яких виникла й приповідка: «Товчеться, як Марко в пеклі»; в основі лежить легенда про зрадника Марка, що вдарив Христа залізною рукави­цею перед його хресною смертю, за що Господом був покараний вічно ходити під землею навколо стовпа, не спиняючись ні на хви­лину; він час від часу б’ється голо­вою об стовп, тривожить цими звуками навіть пекло та його хазя­їна і скаржиться, що не може вмерти; український Марко зако­хався в рідну сестру, потім убив її разом з матір’ю, за що був проклятий Богом на вічні блукання (на основі фольклорних джерел О. Стороженко написав повість-поему «Марко Проклятий», образ інтерпретований Л. Костенко у вірші «Маркова скрипка» та І. Ко­чергою у драмі «Марко в пеклі»);

2) тільки Ма́рко́ — українізоване християнське чоловіче ім’я (похо­дження неясне; зменшено-пестли­ві — Ма́рочко, Марку́сь, Ма́рчик); ім’я у народних афоризмах висту­пає об’єктом іронії, гумору: «Лізь, Марку, хоч у тісну шпарку», «Мар­ку, Марку, не роби сварку!», «Бо­жевільний Марку, ходиш до яр­марку: ні купуєш, ні торгуєш, тіль­ки робиш сварку»; оригінальною є гумористична стилізація голосіння над покійником: «О чоловіче Мар­ку, чом ти не пропав ізранку, дала б тобі сорочку дранку, а тепер ти умер удень, та багато людей, та треба нову давати». Марко коня на­пував, Галя воду брала, Марко пісні заспівав, Галя сподобала (пісня); Росте Марко. Старі мої не знають, де діти, Де посадить, де положить І що з ним робити (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 354.