МА́РИ́ЩЕ, а, с. Збільш. до мара́ 1. Гетьте, марища! привиддя! Хворі сни! нічнії мрії! (Л. Укр., IV, 1954, 192); З-під верб одірвались і попливли проти місяця понад зрошеною травою марища — тіні (Вас., І, 1959, 130); * У порівн. І тільки мертвий панський дім, Піднісшись на горбі стрімкім, Неначе марище страшне, Очима чорними зирне (Бажан, Роки, 1957, 234).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 628.