МАРИКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., діал. Нарікати (у 1 знач.). Опісля ніхто не чув, щоби за поділ вітцівщини марикували [брати] один на одного (Фр., І, 1955, 214); — Як собі хочеш, а я за тебе не полізу в це діло… Прогавиш, то на себе марикуй (Кучер, Трудна любов, 1960, 540).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 627.