МАНТИ́ЛЬЯ, ї, ж.

1. В іспанок — покривало з мережива або шовку для накривання голови й плечей. * У порівн. Вже блакитний шовк неба покрився мереживом чорних гіллячок, наче ажурною мантильєю (Коцюб., II, 1955, 249).

2. заст. Коротка жіноча накидка без рукавів. Лакеї несли вже оберемками жіночі накидки, мантильї (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 30); * У порівн. Обруси молодиці напинають на плечі, як мантильї (Н.-Лев., II, 1956, 402).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 624.