МАНТА́ЧКА, и, ж. Вузький дерев’яний плоский брусок для гостріння коси, укритий шаром смоли з піском. Замість списа — бере [козак] косу, За шаблю — мантачку (Манж., Тв., 1955, 111); Де-не-де спинялися косарі, витягали з-за очкура мантачки, і дзвінко та лунко бриніло тоді крицеве лезо під її дотиком (Тулуб, Людолови, І, 1957, 90).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 623.

Манта́чка, ки, ж. Родъ узкой лопаточки, намазанной смолою съ пескомъ и служащей для остренія косы. Мнж. 185.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 405.

манта́чка — укритий шаром смо­ли з піском вузький дерев’яний плаский брусок (на зразок лопат­ки) для гостріння коси. Замість списа — бере [козак] косу, За шаб­лю — мантачку (І. Манжура).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 353.