МАНЖЕ́ТА, и, ж.

1. Вилога, закарваш рукава (сорочки, блузки тощо). Загнибіда нарядився у новий сукняний убір, надів сорочку з манжетами (Мирний, III, 1954, 82); Коли робив [проректор] рух рукою, то в голубих манжетах шовкової сорочки виднілися золоті запонки (Чорн., Потік.., 1956, 184); // Закот холоші. Анатолій не бачив обличчя Голосарського. Він бачив лише його спину, помітив міцну, ретельно підстрижену потилицю й високі манжети звужених штанів (Руд., Остання шабля, 1959, 64).

2. техн. Кільце для скріплення кінців труб, стрижнів, для запобігання виходу рідини, газу в поршневих насосах. Манжети робочих циліндрів весь час щільно притискуються до поверхонь циліндрів (Автомоб., 1957, 204).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 620.