МАНЕ́НЬКИЙ, а, е, розм. Те саме, що мале́нький 1 — 5. Сама жінка маненька, коротесенька, та аж пихтить під тими убраннями (Вовчок, І, 1955, 214); Її звали Наталею. Вона була маненька, їй було тільки сім років (Гр., І, 1963, 431); Бабуся, було, скажуть: — І навіщо б ото я пташенятко мучив? Воно ж іще маненьке. Пусти його, не муч! (Вишня, II, 1956, 274).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 620.