МАМО́НА, и.

1. ч. У деяких давніх народів (сірійців та ін.) — бог багатства та наживи; у християнських церковних текстах — злий дух, уособлення користолюбства. — Не можна разом служити богу й мамоні, — відповів дід (Фр., IV, 1950, 195).

2. ж., перен., заст., зневажл. Жадібність, ненаситність, обжерливість. — У панів така мамона, що коли смачне, то вони й жабу з’ядять (Стор., І, 1957, 196).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 615.