МАЛЮВА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. малюва́ти й малюва́тися
1. Пристав [Т. Шевченко] до маляра-диякона, маючи на думці навчитися малювати, бо до малювання ще змалечку мав велику охоту (Мирний, V, 1955, 309); Чимало романтичних елементів трапляється в мовному малюванні портрета (Курс іст. укр. літ. мови, І, 1958, 496); [Марція:] Жінки на Сході, може, й непогані, але, на жаль, вони збавляють вроду надмірним малюванням (Л. Укр., III, 1952, 178).
2. Те саме, що малю́нок 1. Подер [керівник канцелярії], пошматкував моє малювання на дрібні шматочки та й шпурнув мені в вічі (Н.-Лев., IV, 1956, 313); Йому ще ніколи не доводилося спати на голландському ліжку, на чорному старовинному ліжку, широке узголів’я якого було заповнене малюваннями (Загреб., Європа 45, 1959, 336); // Настінний живопис. Мені снився величний зруйнований храм; Обгорілії стіни не мали дахів, Малювання пропало від диму й від плям (Сам., І, 1958, 114).
3. збірн., рідко. Картини, малюнки. Гарним малюванням стіни обвішані (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 612.