МАЛОГОВІРКИ́Й, а́, е́. Який не любить багато говорити, не говорить багато; мовчазний. Я й пізнати не міг того тихого, малоговіркого та задуманого хлопця, яким він був у Дрогобичі (Фр., IV, 1950, 277); Не можна сказати, щоб Остап дуже заносився. Він тільки став малоговіркий (Горд., II, 1959, 339).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 609.