МА́ЛО, присл.
1. У невеликій кількості; небагато. Хто багато говорить, той мало творить (Номис, 1864, № 12880); [З лівого боку:] Довго балакав, та мало сказав!.. (Кроп., IV, 1959, 88); // У незначній мірі. Стародавній фонтан постраждав мало, але він з тої ночі засох, наче виплакав сльози над чужим горем (Коцюб., II, 1955, 403); Вечоріло, і пожежі над містом, мало помітні вдень, тепер наче розбухали (Гончар, III, 1959, 242); // рідко. Недовго, нетривалий час. Пішов би я в Україну.. Там би я спочив хоч мало (Шевч., II, 1953, 67); Ми таки мало стояли в Неаполі (Л. Укр., V, 1956, 413); // Рідко, не часто. Далеко, бачте, живу.. От через це я й мало бував в театрі (Мирний, V, 1955, 419); Останні роки, правда, мало бував дома (Головко, II, 1957, 415); // у знач. неознач. кільк. числ. Невелика кількість кого-, чого-небудь. — О жінко! — каже Тиміш, — се в тебе десь огневі сльози! — Бо гіркі, Тимоше! А чи мало я їх виплакала! (Вовчок, І, 1955, 55); Хіба мало ходить на заробітки таких, як Данько? (Гончар, І, 1959, 5); // у знач. присудк. сл. Пани [бессарабські] з великою охотою приймали на свої землі українських втікачів, бо в їх [них] було землі багацько, а людей мало (Н.-Лев., II, 1956, 219).
◊ Ма́ло де — у небагатьох місцях; Ма́ло коли́ — не часто, зрідка. — А ти на музики не ходиш? — Мало коли (Л. Укр., III, 1952, 652); Ма́ло хто (кого́, кому́ і т. ін.) — нечисленні, небагато (нечисленних, небагатьох і т. ін.). Він боявсь лазарета, як пекла, бо з того лазарета мало хто вертався до казарм (Н.-Лев., II, 1956, 211); Мало кому спалося в цю ніч (Гончар, III, 1959, 407); Ма́ло що (чого́, чому́ і т. ін.): а) не зовсім, майже не. Вибачай мені, що я так довго не писав до тебе, бо я тут мало що й винен (Рудан., Тв., 1959, 607); Одягнені однаково, однакових років, вони напочатку мало чим відрізнялися один від одного (Сенч., Опов., 1959, 5); б) усяке, різне, багато чого. Ет, дурниці! Мало що люди плещуть! Замфір махнув рукою (Коцюб., І, 1955, 192); Ма́ло яки́й (яко́го, яко́му і т. ін.) — нечисленні, небагато (нечисленних, небагатьох і т. ін.). Мало на яких [листах] була визначена дата, але Настя знала добре, коли був писаний кожний з тих листів (Л. Укр., III, 1952, 585); Не ма́ло: а) багато (про кількість чогось). Вона любила пишне лудінє [одяг], і не мало десь піде грошей на шовкові хустки (Коцюб., II, 1955, 332); б) сильно, дуже (про ступінь вияву якоїсь дії). Поки у чорній Івась сидів, розбираючи своє горе, Горпини серце не мало переболіло та перемучилося (Мирний, І, 1954, 276); в) удосталь, досить. Часу не мало було — ціле літо і осінь, — щоб перекласти тую решту віршів (Л. Укр., V, 1956, 19).
2. Недостатньо, менше, ніж треба. [Любов:] Ти мало любиш, ти мусиш, мусиш… умерти і я мушу тебе любити, бо я твоя, твоя! (Л. Укр., II, 1951, 93); // у знач. присудк. сл., чого та з інфін. Голова велика, а розуму мало (Номис, 1864, № 6353); [Матушка гуменя:] Мало, сестри, бога просити та молити. Треба і нам братам нашим на помочі стати (Мирний, V, 1955, 75); // Означає недостатню інтенсивність ознаки, вираженої прикметником. Вулиця мало цікава (Коцюб., III, 1956, 348); Згорбившись у сідлі, поринувши думками в написане, він [майор] був мало схожий в цей момент на суворого.. командира (Гончар, III, 1959, 426).
◊ І го́ря ма́ло див. го́ре; Ма́ло [що] не… — трохи не…, майже… [Сидір:] Та чи ви знаєте, що Параска провідала якось, що ви сватаєтесь, там репетує — мало не вискочила на хату! (К.-Карий, І, 1960, 39); Мало не вся слобода вигоріла (Морд., І, 1958, 42); Великий шум, зелений шум! Під його подихом стогне могутній Діл, гнуться мало що не до землі стрункі, білі берези (Фр., VIII, 1952, 7); Аж кров мені в обличчя пахнула, як здумав, на яке чорне діло мало згоди не дав (Мур., Бук. повість, 1959, 23); Я прожив тут мало не двадцять років — всю свою молодість (Сміл., Сад, 1952, 88).
МАЛО… Перша частина складних слів, що відповідає слову мали́й у 1 знач., напр.: малоголо́вий, малокалі́берний; слову ма́ло в 1 знач., напр.: малозна́чність, малоплодо́вий; у 2 знач., напр.: маловимо́гливий, малопоказо́вий.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 608.