МАКОГІ́Н, го́на, ч. Дерев’яний стрижень із потовщеним заокругленим кінцем, яким розтирають у макітрі мак, пшоно тощо. До Хіврі сікався [Солопій], за макогін хватався, І не на жарт-таки, сердега, розгулявся (Г.-Арт., Байки.., 1958, 61); Хазяїн кинув на стіл ложку, вихопив із макітри макогін і вибіг на двір (Панч, В дорозі, 1959, 185); * У порівн. Як у діжку макогоном, У бубон стукотить (Гл., Вибр., 1957, 132); Голова в його була лиса, справді наче облизаний макогін (Н.-Лев., IV, 1956, 313).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 603.

Макогі́н, го́ну, м.

1) Деревянный песть для растиранія соли, маку, пшена и пр. Лисий як макогін. Ном. № 8661. Макогін облизати. Получить отказъ въ сватовствѣ, то-же, что и гарбуза вхопити. О. 1862. Русин. весілля. IV. 1.

2) Пестъ толчеи для зерна или сукна. Шух. І. 104, 113.

3) У мосяжник’овъ: а) при инкрустаціи: родъ деревянной колотушки для вбиванія въ дерево металлическихъ украшеній. Шух. І. 278; б) при выдѣлкѣ глиняныхъ формъ для отливки мѣдныхъ вещей: родъ колотушки, втискивающей модели въ глину для полученія формы. Шух. I. 281, 283.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 400.

макогі́н — дерев’яний стрижень із потовщеним і заокругленим кін­цем, яким розтирають у макітрі мак, пшоно, сіль; про нього ка­жуть: «Макогін — хазяїн у хаті»; дівчатам забороняли лизати мако­гін, бо матимуть лисого чоловіка; хлопців теж від цього застерігали, бо швидко полисіють. Лисий, як макогін (приказка); Там макогін блудить, де макітра рядить (при­слів’я); у сполученні: макогі́н обли­за́ти — облизати залишки розтер­того маку, що залишилася на ма­когоні; також переносне: дати від­мову у сватанні; дістати відмову від тієї, до кого сватаєшся.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 351.