МА́ЙСТРІВ, рова, рове. Прикм. до ма́йстер; належний майстрові. З вікон майстрова дружина бачила, як на заводі загорілася жарина (Рудь, Дон. зорі, 1958, 82); Усі слова — співучі струни, Коли під майстровим смичком… (Рильський, Поеми, 1957, 155); // Власт. майстрові. Жаль мені.. прощатися з тобою, бо маєш в руках майстрову жилу, талан (Стельмах, І, 1962, 120).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 600.