МАЙНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
1. чим. Однокр. до ма́яти 2; махнути. Вийшов Хо на галяву, сперся на сучкуватий костур, майнув довгою бородою — і повіяв од неї тихий вітрець (Коцюб., І, 1955, 149); Майнула крилами чайка-кигичка, знялася над рожево-золотою водою (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 211); Майнула Юрза чорною хусткою, встигла обернутись яструбом, та не встигла відлетіти (Шиян, Іван — мужицький син, 1959, 63).
2. З’явитися на короткий час і зникнути; мигнути. Корчма майнула перед очима, неначе намальована на картині (Н.-Лев., III, 1956, 145); Темна тінь майнула по хаті (Фр., II, 1950, 19); Щось подібне до усмішки майнуло в його очах, сірих, як туман (Ю. Янов., І, 1958, 122); // Блиснути (у 1 знач.). Майнула блискавиця, на мить зірвала над лісом чорне укривало (Вас., II, 1959, 329); Мов зірка, що виткнулась в бурю із хмар, Майнув за останнім вагоном ліхтар (Мур., Лірика, 1954, 148); // перен. Раптом і ненадовго з’явитися в свідомості, уяві тощо. Хай тобі про брата Думонька майне, — Надвечір тихенько Спогадай мене! (Граб., І, 1959, 218); Пронизлива думка майнула в голові Романенка (Жур., Звич. турботи, 1960, 76); // безос. "Значить, висота наша!" — майнуло в голові Черниша, і він закричав щосили: — Наша! Наша!!! (Гончар, І, 1954, 108).
3. розм. Швидко минути (про час). Звелося літо, і не знать, Як день за днем минув, І серпень дав, що можна дать, І вересень майнув… (Щог., Поезії, 1958, 387); Чи день мине, чи ніч майне, Та завжди у тривозі Важкий обов’язок мене Не кидає в дорозі (Мал., Серце… 1959, 210).
4. розм. Швидко побігти, полетіти тощо куди-небудь. І діти майнули По горищах, по коморах, По льохах, усюди (Шевч., І, 1951, 115); Веселая воля на неї дихнула — І пташка у поле стрілою майнула (Гл., Вибр., 1957, 249); Вибравши таку догідну хвилину, майнув Панько до сіней і побіг босими ногами по камінних сходах (Март., Тв., 1954, 165); * Образно. Потім думкою майнув [Косинський] на вал фортеці (Ле, Україна, 1940, 73); // фам. Поїхати, відправитися куди-небудь. Коли Лісовський їхав на Камчатку, він, прощаючись з Левченком, напівжартома сказав йому: — А може майнемо разом на північ? (Стельмах, Хліб.., 1959, 23); // фам. Утекти. На вокзалі названі матроси.. вимагають паровоза, щоб майнути додому (Ю. Янов., І, 1954, 271); Видно, поспішає [німецька колона] вирватись на велику дорогу, щоб майнути потім на захід (Гончар, III, 1959, 449).
5. рідко. Однокр. до ма́яти 4; повіяти, війнути. Вітер майнув раз, і вдруге, і втрете, верхів’я дерев загомоніли (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 264).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 598.