МАЗУ́Н, а́, ч., розм. Те саме, що песту́н; улюбленець. Чи батьків синок, чи материн мазун (Номис, 1864, № 9310); Ото під таким доглядом і ріс Пилипко, піднімався на ноги і став мазуном своїм і чужим (Мирний, IV, 1955, 297); Оверко — той, звісно, дівочий мазун, зрідка коли приложиться до чарки (Горд., II, 1959, 164).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 596.