МАЗНИ́ЦЯ, і, ж. Посуд для дьогтю. І туди [до крамниці] чумак заходить з мазницею сміло (Рудан., Тв., 1956, 112); Грицько нову мазницю почепив (Барв., Опов.., 1902, 137); — Людина він сердечна, хоч пика в нього чорна, як дьоготь у мазниці (Тулуб, Людолови, І, 1957, 447).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 595.

Мазни́ця, ці, ж. Лагунка (для держанія дегтя). Така біла, як мазниця. Ном. № 2) Презрительное прозвище мужика. Чи ти ж, мазнице, вчився в школі? чи ти ж тямиш далі од свого носа? — А ти, паскудо! Думаєш, як начепив хустку на шию, та почепив гудзя на груди, то вже маєш право глузувати з нас, дражнити нас мазницями! Левиц. Пов. 182.

3) Черная большая барашковая шапка съ суконнымъ дномъ. Подольск. и части Волынск., Люблин. и Сѣдлецк. г. Чуб. VII. 414. Ум. Мазничка. Нате і мою мазничку на дьоготь. Чуб. І. 264.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 397.

мазни́ця (зменшене — мазни́ч­ка) — посуд для дьогтю, яким зма­зували рухомі металеві частини коліс, воріт, дверей і т. ін. Така бі­ла, як мазниця (М. Номис); Нате і мою мазничку на дьоготь (П. Чубинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 349.