МАЖО́Р, у, ч.

1. Музичний лад, акорд якого складається з великої та малої терції й має бадьоре, радісне звучання; протилежне мінор. Революційні пісні звучать бадьоро, піднесено; в них переважає мажор, такий характерний для пісень радянського періоду (Нар. тв. та етн., 3, 1957, 33); Пісня старовинна, мінорна, але вони [дівчата] співають її в такім радіснім мажорі, і широко розкриті роти їх такі прекрасні, що нічого наче в світі більш прекрасного не існує для мене в цю мить (Довж., Зач. Десна, 1957, 520); // у знач. прикм. Гама до мажор.

2. перен., книжн. Бадьорий, радісний настрій, характер і т. ін. Мажор чергується в книзі [І. Франка "З вершин і низин"] з мінором, лірика громадянська з інтимною, образи алегоричного характеру з образами реалістичними (Від давнини.., І, 1960, 450); Мажор нашого життя не затіниш ніяким затишком (Ле, Мої листи, 1945, 6).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 594.