МА́ГІЯ, ї, ж.

1. Сукупність прийомів та обрядів, які, за уявленням забобонних людей, мають чудодійну силу; чаклунство, чарівництво. В основі магії лежала віра первісних людей в те, що з допомогою різних заклинань і обрядів можна було таємничим способом впливати в бажаному для них напрямі на хід явищ і подій у навколишньому світі (Іст. УРСР, І, 1953, 15).

Бі́ла ма́гія — за середньовічними забобонами — чаклунство з допомогою небесних сил; Чо́рна ма́гія — за середньовічними забобонами — чаклунство з допомогою пекельних сил; чорнокнижництво.

2. перен. Щось загадкове, незрозуміле. Алгебри він не знав; ікси, ігреки та зети були для нього таємничою магією (Трубл., Лахтак, 1953, 109).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 590.

ма́гія — сукупність дій і слів, які, за народним уявленням, мають чу­додійну силу; чаклунство, чарів­ництво; магію ділять на імітатив­ну (коли виходять з того, що подібне діє на подібне, наприклад, щоб викликати дощ, ллють воду або кидають у воду; щоб убити ворога, нищать його образ) та симпатичну (коли виходять з того, що частина впливає на цілісне, наприклад, нищачи волос чи зуб ворога, мож­на завдати йому великої шкоди; вимовляючи ім’я особи, можна здобути владу над нею); із серед­ньовіччя відома бі́ла ма́гія (коли використовують таємничі сили природи на користь людини) і чо́р­на ма́гія (яка послуговувалася не­чистою силою на шкоду людині); у переносному розумінні — щось загадкове, незрозуміле; прикмет­ник — магі́чний— який стосується магії (магічні дії, магічні числа, ма­гічне коло, що вберігає від нечистої сили); у переносному розумінні — надзвичайно сильний, неперебор­ний; чарівний, чудодійний, пop. в І. Нечуя-Левицького: «Радюк ледве видержував магічну силу тих очей».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.