МА́ГНІЙ, ю, ч. Легкий м’який метал сріблясто-білого кольору, що горить яскравим білим полум’ям. Магній — елемент із металічними властивостями, але виявленими не так різко, як у натрію (Хімія, 10, 1956, 8); Під час вечері Шарль спробував фотографувати, користуючись магнієм (Трубл., Мандр., 1938, 56); * У порівн. Він глянув на Нелю, і його очі спалахнули, наче від магнію, але тут же сховались за лицемірно опущеними повіками (Вільде, Сестри.., 1958, 429).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 591.