ЛІЧЕ́ЦЬ, чця́, ч., заст. Лікар. Уже в Київській Русі були своєрідні лікарі — "лічці", "відуни", які лікували людей (Нар. тв. та етн., 4, 1965, 70); Дід-лічець уже заново перев’язав рани.. і сидів, підперши голову руками (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 112).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 533.