ЛІ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок.

1. перев. з обставиною місця. Проводити де-небудь літо; жити десь літом. Літуємо, було, у будці, аж покіль приїде на рябому коні осень [осінь] (Барв., Опов.., 1902, 355); Він [кріт] літує І зимує У норі, Тільки шапку Залишає Угорі (Стельмах, Колосок.., 1959, 80).

2. гідр. Залишатися на літо без води (про штучні водойми). Щороку один з ставків літує. Мул з .. ставків використовуємо на добриво (Колг. Укр., 5, 1959, 17).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 532.

Лі́тувати, тую, єш, гл. Проводить лѣто. Де літував, там було й зімувати. Ном. № 2714. Під стріхою літечко літувала. Н. п. Ми з товаром жадне літо літуємо на хуторі. Харьк. Де твоя пасіка літувала торік? Харьк.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 372.