ЛІНКУВА́ТИЙ, а, е, розм. Трохи лінивий. Почала було Дора сама листа сорочити [писати], та щось не вийшло нічого.. Воно таки лінкувате..! (Л. Укр., V, 1956, 184); — Я така була до діла прикидлива, що хлопець лінкуватий був, млявий, — я його було на плечах половину дороги на ниву й піднесу (Барв., Опов.., 1902, 223).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 519.