ЛІНИ́ВИЙ, а, е.
1. Схильний до лінощів, який не любить працювати, ухиляється від роботи; ледачий (у 1 знач.). Лінивий ученик плачучи до школи йде (Укр.. присл.., 1955, 130); Мати в ланку йде робить, А лінива дочка спить (С. Од., Вибр., 1957, 316); // у знач. ім. ліни́вий, вого, ч. Той, хто лінується, не любить працювати, ухиляється від роботи. Машиністом я роблю На електровозі І лінивих не люблю В себе на дорозі (Воскр., З перцем!, 1957, 201); // до чого, на що. Який не бажає робити що-небудь, уникає чогось. Денис ніколи не входив у суперечки, бо був лінивий на слово (Тют., Вир, 1964, 243); // Який виражає, означає лінь. З лінивими рухами одаліски вона потяглася, розпростувала гнучке молоде тіло, звелася й апатично обвела круг себе очима (Коцюб., І, 1955, 285); Вона ніколи не дозволяла собі жити спокійно і тихо, найбільшим гріхом у житті вважала ліниве заспокоєння (Собко, Справа.., 1959, 280); // Сповнений бездіяльності, лінощів. Ліниве життя.
2. Який нешвидко, поволі робить щось, які-небудь рухи. Іноді він прокинеться, помружить очі на вогонь.. і знову дрімає, як лінивий Рябко на прив’язі (Тют., Вир, 1964, 15); // У якому виявляється млявість, повільність. Лінивою, тихою ходою чвалають круторогі бедраті воли (Коцюб., І, 1955, 180); Лінивий вітер лащився до ніг, чаклував щось у прим’ятій траві (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 109).
3. Виготовлений прискореним способом (про страву). Ми уминали слідом за смачною ковбасою ліниві вареники (Досв., Вибр., 1959, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 516.