ЛІ́ЖНИК, а, ч. Домоткана ковдра (звичайно вовняна). Палагна збудилась, як тільки почало дніти.. Одкинула теплий ліжник і встала на ноги (Коцюб., II, 1955, 337); Маленький стіл, перо, папір І ліжко, ліжником накрите (Павл., Бистрина, 1959, 226); // діал. Кустарний килим; коц. З другої половини XVI ст. з’являються назви "коц" і "ліжник", які вживались поряд з назвою "ковер" і означали окремі види килимів (Нар. тв. та етн., 2, 1961, 92).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 509.

Лі́жник, ка, м. Шерстяное одѣяло. Чуб. V. 1143. Вас. 172.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 368.

лі́жник — домоткана ковдра (звичайно вовняна), також кустар­ний килим; коц (див.); служив зви­чайно для покривання ліжка (у старій селянській хаті — полу, ле­жанки).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 337.