ЛЯЧНИ́Й, а́, е́. Який лякає; страшний. І білі черепи, такі лячні нині, і чорні холодні кущі з покрученими лозами, ..усе те обняло її жахом (Коцюб., І, 1955, 279); — У нього очі… Ох, які лячні! Я боюся його зору, мов очей водяника (Оп., Іду.., 1958, 186); // Викликаний переляком. Тебе послухаємось ми, Замовкнуть в серці почування лячні, А станемо правдивими людьми (Граб., І, 1959, 387); Взяв [Арсень] міцніше до рук гвинтівку, щоб не відчувати в них дрібного лячного дрижання (Ле, Мої листи, 1945, 139).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 583.