ЛЯПОТІ́ТИ, ти́ть, недок. Підсил. до ля́пати 1, 2. Темна ніч, з дерев досі ще ляпотіли, краплі, стікаючи по гілках (Ле, Клен. лист, 1960, 107); Карасики шкварчать, Справляють бідненькі, таночок, Аж хвостиками ляпотять (Гл., Вибр., 1951, 113).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 581.

Ляпоті́ти, почу, тиш, гл. Хлопать, шлепать (учащенно); капать. І дощ не йде, і хмар нема, тільки з стріхи ляпотить. Грин. ІІІ. 308.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 393.