ЛЯ́ПАТИ, аю, аєш, недок.
1. неперех. Падати краплями. Цокав на стіні годинник, ляпав у шибки дощ (Мушк., Серце.., 1962, 123); // Ронити краплі на що-небудь. Перо ляпало на стіл, на папір (Н.-Лев., IV, 1956, 164); // безос. Блідий Петрик та Докійка шматочок під ложку, щоб не ляпало, сьорб, хліба вкусить обережно, щоб не кришити (Головко, II, 1957, 23); // Падати, опускатися на щось, у щось, звичайно видаючи певний звук. Ляпали карти грачів (Коцюб., II, 1955, 147); Ляпає мокрий лапатий сніг (Коз., Вибр., 1947, 14).
2. неперех., чим, по чому. Ударяти, бити чим-небудь по чомусь переважно еластичним або гладеньким, утворюючи короткі різкі звуки. Життя Лящам, Мов тим панам: Гуляють, ляпають хвостами… (Гл., Байки.., 1959, 97); Її вже двічі болюче вкусив комар, і тепер вона час від часу ляпала долонею по чолі (Трубл., І, 1955, 62); Хтось пробіг по сінцях, ляпаючи босими ногами (Тют., Вир, 1964, 19).
Ля́пати в доло́ні — аплодувати. Публіка у залі кричала, ляпала в долоні, вимагала видовища (Минко, Моя Минківка, 1962, 105).
◊ Ля́пати ву́хами — не розуміти чого-небудь, не розбиратися в чомусь.
3. перех. і неперех., перен., розм. Те саме, що Ля́пати язико́м. Еге, добродію! Йдіть спати, далеко ліпше зробите, ніж ляпати такі нісенітниці (Фр., XVI, 1955, 185); Аниця хотіла говорити, та піп не дав.. — Не ляпай, Ти хоч кого, то переговорила би: масненька ти на язик. Пам’ятай же, щоби-сь відробила (Март., Тв., 1954, 41); Він ходив.. і ляпав скрізь, що сам бачив, як Юрко там шпурляв стільцями в панів (Козл., Ю. Крук, 1957, 386).
◊ Ля́пати язико́м — говорити щось недоречне, нерозумне. [Зіна:] Я так не люблю, не терплю тих, що надто язиком ляпають (Корн., II, 1955, 101).
4. перен. Робити що-небудь невміло, неохайно.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 580.