ЛЯ́ПАС, а, ч., розм. Удар по щоці або шиї долонею. — Купатись! — одно репетує Івась, поки не вскочила червона, як огонь, Пистина Іванівна і не надавала ляпасів (Мирний, III, 1954, 155); Поки Ломов встиг опам’ятатись, почувся голосний ляпас, і Ломов схопився за щоку (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 374); * У порівн. Запитання прозвучало для Арсена як ляпас (Дмит., Розлука, 1957, 59).
Дава́ти (да́ти) ля́паса кому: а) бити, карати кого-небудь; б) завдавати образи, сорому кому-небудь. — В дійсності дали [багачі] ляпаса всій нашій родині (Вільде, Сестри.., 1958, 346); Заліпи́ти ля́паса — вдарити в обличчя рукою. [Тимофій:] Не думав, що ця ніжна рученька такого ляпаса може заліпити… (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 580.