ЛЯ́ПАНЕЦЬ, нця, ч., розм. Легкий удар рукою з метою покарання. Нітрохи не зволікаючи, він надавав братові ляпанців (Собко, Звич. життя, 1957, 77).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 580.

Ля́панець, нця, м.

1) Оплеуха, пощечина. По пиці ляпанця дасть.

2) мн. Ляпанці. Туфли, шлепанцы.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 392.