ЛЯ́МКА, и, ж. Широкий ремінь із шкіри або міцної тканини, який пристосовують для тягнення вантажів або полегшення їх переноски. До роботи в хомуті молодняк привчають заздалегідь, замінюючи в біговій упряжі лямку-шорку на хомут (Конярство, 1957, 115); Діти весело поганяли матір, а вона тягнула мовчки, налігши грудьми на лямку [санчат], припасовану з солдатської обмотки (Гончар, IV, 1960, 72); Наплічні лямки [рюкзака] завширшки.. мають 6 — 7 см і підшиті, щоб не зминалися, шинельним сукном (В дорогу, 1953, 25); * Образно. Кидай, рикша, лямку свою рабську Та гвинтівку бойову бери! (Мал., З книги життя, 1938, 152); * У порівн. Підтяжки, мов бурлацькі лямки, оперізували йому плечі (Гончар, І, 1954, 245); // Різного роду пристрої, якими кріплять, тримають і т. ін. що-небудь або які служать для відкривання чогось. За плечима вже розкрився парашут, міцно стиснув усе тіло, аж лямки врізалися під пахви (Собко, Срібний корабель, 1961, 58); Вона.. вхопилася обіруч за брезентові лямки, відчинила вікно (Мушк., Серце.., 1962, 288); // перен. Про довгу, одноманітну або важку службу. Миколаївська казарма не злякала, солдатська лямка не зламала його (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 292).
◊ Наді́ти на се́бе ля́мку — взятися за важку, виснажливу довготривалу роботу. — Мені навіть на думку не спало, що він погодиться надіти на себе таку лямку (Руд., Остання шабля, 1959, 122); Тягти́ (те́рти) ля́мку — виконувати важку, виснажливу роботу, жити у важких умовах. [Xарько:] Бачу, що моєму горю Вже не помогти, Певно, до кінця прийдеться Лямку цю тягти (Кроп., V, 1959, 609); Буває трудно, гірко нам На світі тую лямку терти, А все-таки ми боїмось умерти (Гл., Вибр., 1951, 88); Старий Серебренников посідав на дільниці місце робочого вола. Неприємна й брудна робота завжди потрапляла до нього, і він покірливо тяг лямку (Ю. Янов., II, 1954, 101).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 580.