ЛЯ́ЛЬКА, и, ж.
1. Дитяча іграшка у вигляді фігурки людини. Щира і мила, сама з тою лялькою схожа, Граєшся з лялькою ти, моя дівчинко гожа! (Щог., Поезії, 1958, 333); В кімнаті скромній, де колись Таємні збори відбувались, Ляльки й ведмедики зійшлись І малюки розташувались (Рильський, III, 1961, 42); * У порівн. Юрко одразу ж, просовуючи руки в сніг, схопив дівчину в оберемок, труснув нею, мов лялькою, підвів на ноги, всю білу і розпатлану (Стельмах, І, 1962, 62); // Макет фігури якої-небудь істоти, зроблений з будь-якого матеріалу. Згодом замість дівчини топили ляльку, а люди купалися у річці (Іст. СРСР, 1956, 35); Маленький кучерявий хлопчик несе повний квіток кошичок, а в ньому лежить гола дитинка — Христос (лялька) (Коцюб., III, 1956, 412); // Макет фігури людини або тварини для театральних вистав. Львівський театр ляльок переступив поріг зрілості (Мист., 2, 1966, 15); * У порівн. — Крутить нами старшина, як ляльками (Тулуб, Людолови, І, 1957, 80).
Як ля́лька — про когось або щось гарне, привабливе. Матері повбирали своїх дочок, як ляльок — кожна сподівалась залучити женихів для дочок (Н.-Лев., ІІІ, 1956, 139); Острівок у парку, як ляльку, впорядковоно (Ле, Міжгір’я, 1953, 265).
◊ Гра́ти (гра́тися) в ляльки́ з ким — робити щось несерйозно, нещиро. Мені здалось, що редакція грає в ляльки з народом (Л. Укр., V, 1956, 107).
2. перен. Безвольна людина або людина, якою розважаються. — Йолопка! — Лялька в руках Плетенецького, — просичав один (Тулуб, Людолови, І, 1957, 311); Хіба вона прийшла сюди, щоб стати комусь лялькою і розвагою! (Гончар, III, 1959, 195); // Те саме, що маріоне́тка 2. — Вернуться часи необмеженої влади панів у державі, ..а король стане лялькою в руках панів (Оп., Іду.., 1958, 640).
3. розм. Те саме, що ля́ля 1. Понаїздили до хазяїна гості, приїхали й куми і понавозили всяких гостинців ляльці та мамці (Л. Янов., І, 1959, 46); — Ти вже прокинувся, синочку? А я тобі ляльку привела, дівчинку. Он бач, яка! (Довж., Зач. Десна, 1957, 473).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 579.