ЛЯГА́ВИЙ, а, е.

1. Який відшукує дичину нюхом (про породу мисливських собак). Він накладав сам свому лягавому псу — Нептуну, що сидів на стільці поруч, кістки на тарілку (Коцюб., II, 1955, 386); Полюєте, розуміється, ви з собакою, — лягавим улітку і з собаками-гончаками восени і взимку (Вишня, II, 1956, 236); // у знач. ім. ляга́вий, вого, ч.; ляга́ва, вої, ж. Мисливський собака цієї породи. [Крукке:] Так інколи буває — лягава на полі ще нічого не бачить, але вже чує (Собко, П’єси, 1958, 399).

2. перен., зневажл. Пов’язаний з таємним наглядом, вистежуванням. — А ви, прислужники, підкрутите, — з серцем відповіла Ольга, — лягава служба у вас, як у потайного сірка, того й дивись, вискочить з-під воріт, вхопить за литку (Цюпа, Три явори, 1958, 45); // у знач. ім. ляга́вий, вого, ч. Таємний агент поліції. — Зразу й ідіть! — наказав бородань. — Нам ні до чого, щоб сюди лягаві наскочили (Смолич, V, 1959, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 576.