ЛЮШНЯ́, і́, ж. Дерев’яна деталь, яка зв’язує вісь воза з полудрабком. [Гавкун:] Ану лишень, назвіть усі частини чумацького воза. А нуте, хто знає? [Василь:] Полудрабки, спиці, люшня (Сам., II, 1958, 108); [Полтавець:] Їхали ми з дядьком возом.. Коли це люшня тільки хрясь! Віз перекинувся (Баш, П’єси, 1958, 25); * У порівн. Довго ще стоїть [Никанор] посеред хати, звісивши руки, мов дві тяжкі незграбні люшні (Мик., II, 1957, 80).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 575.

Люшня́, ні́, ж. = Лушня. А оглянься, — люшню згубиш. Полт. Ум. Люшенька.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 390.

люшня́ — дерев’яна деталь, що зв’язує вісь воза з полудрабком.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 346.