ЛЮ́ТОЩІ, ів, мн. Те саме, що лють 2. Василь стрепенувся, повернувсь і, аж посинівши од лютощів, промовив: — Не попадайся ж і ти мені (Мирний, IV, 1965, 98).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 575.

Лю́тощі, щів, мн. = Лютість. Її тиха мова гасила його лютощі. Мир. ХРВ. 34.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 390.