ЛЮДОЖЕ́Р, а, ч. Те саме, що людої́д. Волохате страховисько [отець Павло] вивело кілька страшних, достотно, як виводять людожери, звуків і наблизилось до тітки (Кач., II, 1958, 13); — Розбійник!. .Людожер!.. Він хоче моєї загуби!.. — хвилювався дорогою Семен (Коцюб., І, 1955, 127); — Смерть фашистам! Смерть людожерам! — лунає в натовпі (Ів., Таємниця, 1959, 145); * Образно. Там не школа, а в’язниця… Там фашистський офіцер. На кашкеті в нього птиця, Хижа птиця-людожер (Воронько, Три покоління, 1950, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 569.