ЛЮДИНОЛЮ́Б, а, ч., книжн. Те саме, що людинолю́бець. Незламний людинолюб і оптиміст, він [Т. Шевченко] прорікав: караюсь, мучуся… але не каюсь! (Літ. газ., 10.ІІІ 1961, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 568.