ЛЮ́ДИ, е́й, мн. (одн. люди́на, и, ж.).

1. Суспільні істоти, що являють собою найвищий ступінь розвитку живих організмів, мають свідомість, володіють членороздільною мовою, виробляють і використовують знаряддя праці. Благороднійший ти із людей, брате-друже мій єдиний Семене! (Шевч., VI, 1957, 115); Доба Жовтнева відкрива Дорогу світлу людям і людині! (Рильський, III, 1961, 308); — Наука доводить, що життя на Марсі існує, але чи єсть там люди і які вони, поки що невідомо (Тют., Вир, 1964, 41); // Ці істоти у протиставленні іншим істотам. Ви ж люди, люди, не собаки! (Шевч., II, 1953, 501); Шукають, як би підритися під мене… А ще людьми зовуться, християнами!.. (Мирний, І, 1954, 163); — Що ви робите?! Чи ви люди чи ви нелюди?! — заголосила дівчина, коли побачила, як проходжався по парубочому тілі Октав Пігловський (Стельмах, І, 1962, 466); // звичайно з означ. Особи, що належать до певної суспільної групи, середовища. Досвітні огні вже горять, То світять їх люди робочі (Л. Укр., І, 1951, 87); Є багато на світі учених людей, а поетів мало. Треба мати талан (Коцюб., III, 1956, 277); Місто сонця й сталі. Люди битви й праці, Ковалі й рибалки, дужі волгарі (Бажан, І, 1946, 134); // з означ. Особи, об’єднані певними, характерними або спільними ознаками. Сивина обхопила його голову, ніби білим вінком, як буває у чорнявих людей з цупким густим волоссям (Н.-Лев., II, 1956, 252); Старі люди казали, що в нашому селі й помирати не так страшно, як по інших селах (Довж., І, 1958, 75); // звичайно з числ. або означ. Певна або велика кількість осіб. Над водою купка людей лагодилась сідати в човен (Коцюб., І, 1955, 385); — Чи певні ви… — В чому? — Що серед двох десятків людей, присутніх зараз на засіданні, не знайдеться хоч би один, що не вміє тримати язик за зубами? (Головко, II, 1957, 467); Скінчилась вистава… з воріт виходять люди… О, скільки, скільки тут знайомих милих лиць! (Сос., І, 1957, 261).

◊ Бу́дуть (ви́йдуть) лю́ди з кого — сформується хтось із позитивними якостями (звичайно про молодь). — Учися, серденько, колись з нас будуть люде, — ти сказала (Шевч., II, 1953, 283); [Голос:] Не смійтесь: ще з них вийдуть люди, У їх руках і керма буде (Олесь, Вибр., 1958, 431); — Овва! Ну, тоді з тебе люди будуть (Гончар, III, 1959, 417); Вибива́тися (ви́битися) в лю́ди див. вибива́тися; Виво́дити (ви́вести) в лю́ди див. виво́дити; Ви́йти в лю́ди див. вихо́дити; Забу́тий людьми́ — покинутий, самотній. Намалював [Сев] картину життя на цьому спеченому острові, ..Халупа на похилому березі, ..і хазяї, не знати чого викинуті до цієї пустелі й забуті людьми (Ю. Янов., II, 1958, 52); Лю́ди до́брої во́лі див. до́брий; Ма́ти за люде́й кого — ставитися з повагою до кого-небудь. — Розсуди нас з нашою Злощасною Долею, що споконвіку пеклом на нас дише; .. не хоче нас за людей мати (Мирний, IV, 1955, 368).

2. Сторонні, інші особи у протиставленні суб’єктові. Нехай людям лихо сниться, а ми заспіваймо (Шевч., І, 1951, 107); [Явдоха:] Таточку! А що ж люди скажуть? ..Батько, скажуть, вигнав рідного сина з двору (Мирний, V, 1955, 139); — Хотіли ж якнайкраще зустріти вашу дитину, чого в себе не було, в людей позичили (Стельмах, І, 1962, 61); // Особи, що оточують певного суб’єкта. — Ти між людьми ходиш, по городах вештаєшся!.. (Мирний, V, 1955, 137); Як хочеш від людей шаноби, Любов і гнів бери у путь, А то лиш допотопні сноби Твою поезію приймуть (Рильський, III, 1961, 85); // Особи, знайомі певному суб’єктові. Якось мене забули люди, не пишуть, навіть на листи не одповідають (Коцюб., III, 1956, 433); У цій хаті вона в пояс вклонялася батькам і людям, ждучи, сподіваючись від них на своє.. щастя (Стельмах, І, 1962, 34); // Особи, що мають справу з певним суб’єктом. — Чого ж більше думати? Присилай у вівторок, післязавтра, людей, бери рушники (Кв.-Осн., II, 1956, 70); [Явдошка:] Тату! Он вас люди питаються. [Xрапко:] Які люди? (Мирний, V, 1955, 122); [Наташа:] Це ви мене хочете заміж видати?.. За Риндю так за Риндю. З богом, Парасю, як люди трапляються (Зар., Антеї, 1962, 236); // Особи, з якими певний суб’єкт зв’язаний якими-небудь обов’язками (господарі, наймачі тощо). Прийшлося [Мотрі] в чужій хаті людям годити, людей слухати (Мирний, І, 1949, 282); — Федько одужав, оце пасти найнявсь до людей (Головко, І, 1957, 93); // Уживається у значенні узагальнення, узагальненого звертання (часто з означенням добрі). [Петро:] Один перед одного забігає, очевидячки бреше, обдурити хоче… Ох, люди, люди!.. (Мирний, V, 1955, 159); — Рятуйте, люди добрі! Вбивають! Вбивають! (Довж., І, 1958, 192); — Замовч, потерча, коли люди думають! — гримнув на нього Палилюлька (Стельмах, II, 1962, 87).

◊ До́брі лю́ди — ті, що доброзичливо, чуйно ставляться до інших. — Коли добрі люди та з добрим словом, то просимо до господи (Кв.-Осн., II, 1956, 56); Повні пляшки та полумиски нагадували, що зібралися сюди добрі люди не задля пісних розмов (Дмит., Наречена, 1959, 199); Мокрина посміхнулася крізь сльози, бачачи, що світ не без добрих людей, що з такими, як горнилівські незаможники, не пропадеш (Речм., Весн. грози, 1961, 339); Лю́дям на смі́х — не так, як треба; погано, недобре. Зробив людям на сміх (Номис, 1864, № 7577); На лю́ди — в оточення інших, сторонніх осіб. — Чи було так з тобою? Хочеш піти скоріше на люди, де багато народу, але почуваєш себе ще більш самотньо (Ю. Янов., II, 1958, 75); Сам хазяїн з’явився на люди в якомусь арештантському сіряку (Гончар, II, 1959, 213); На лю́дях — у присутності інших осіб, у товаристві. Почуваю себе так собі.., але на людях забуваю свої слабості (Коцюб., III, 1956, 318); На людях Богуна всі бачили спокійним і щасливим (Кач., Вибр., 1953, 100); Не міг [Кузьмін] зараз бути на людях, пішов до моря (Збан., Сеспель, 1961, 95); Піти́ в лю́ди — піти працювати по найму у чужих, живучи у них; По лю́дях ходи́ти див. ходи́ти; Про люде́й — для сторонніх. [Хвеся:] Яка з мене була б дворянка чи бариня? Зверху панство, а всередині — хамство; про людей — тихо, а про себе — лихо?! (Кроп., III, 1959, 126); У лю́дях — у чужих, у наймах. Як занедужала в людях, батько й мати прийшли й забрали мене з дитиною до себе (Барв., Опов.., 1902, 60); Як у люде́й — такий, як у інших, такий, як подобає. І сорочка на ньому — не як у людей; замість білої, як закон повеліва, вона в нього або червона, або синя (Кв.-Осн., II, 1956, 9); [Килина:] Та я б і цілий ліс продати рада, або протеребити, — був би грунт як у людей, не ся чортівська пуща (Л. Укр., III, 1952, 258).

3. Особи, що працюють у якій-небудь галузі виробництва; працівники. — Чого ж це ви самі носили сахар? Чи людей не було в сахарні, чи що? (Н.-Лев., III, 1956, 324); — Ось цей хлопець.. іде до вас шукати роботи. — Тепер і нема такої, люди всі на місцях (Стельмах, І, 1962, 255); // Особовий склад війська, жива сила (на противагу техніці). Людей, поповнення, солдатів! Живих багнетів, живих шабель! Ось чого йому зараз найбільше бракує (Гончар, II, 1959, 318); — Ви підете в тил для диверсій. — Я втратив всіх людей (Довж., І, 1958, 357).

4. з означ., іст. Різні категорії вільного і особисто залежного населення у феодальному суспільстві. І не в однім отім селі, А скрізь на славній Україні, Людей у ярма запрягли Пани лукаві… (Шевч., II, 1953, 111); Звідусіль прибували до Разіна козаки, селяни, холопи, "робітні люди", які працювали на пристанях (Іст. СРСР, І, 1957, 171); // Особи, які перебували в особистій залежності від пана; кріпаки. Почав пан хату одмагати: десь прикупив сім’ю людей, то треба було хати (Вовчок, І, 1955, 27); // заст. Чоловіки у протиставленні жінкам. Вже повну холодну натирили і людей, і жінок, і дівчат (Кв.-Осн., II, 1956, 399); — Стоять два чоловіки. А хто там стоїть? — Люди. — А буде бабів з десять — то все баби! (Коцюб., І, 1955, 61).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 566.