ЛЮБІ́СІНЬКО, присл., розм. Цілком спокійно; преспокійно. Любісінько пасеться [худоба] на тих самих панських стернях (Фр., VIII, 1952, 92); Не до однієї ж дівчини вчащав Юрко, не з однією жартував, а потім любісінько лише здоровкався з нею (Стельмах, Хліб.., 1959, 591).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 563.