ЛЮБУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок.
1. ким, чим, на кого — що і без додатка. З насолодою, приємністю розглядати кого-, що-небудь. Дівчата.. стають гуртками перед дзеркалом і любуються на себе (Л. Укр., IV, 1954, 243); Дивився на неї Яресько і любувавсь. Як змінилася! (Гончар, II, 1959, 33); Я зупинився, любуючись, які вони хороші — обидві! (Грим., Подробиці.., 1956, 42); // Відчувати захоплення ким-небудь, чиїмись учинками, діями. Хлопці обвисли на березі і любувалися, як Карпо добре плаває (Мирний, І, 1954, 250); Дивись, любуйся земляками. Твої, Тарасе, земляки на полі орють тракторами, ведуть у небі літаки (Гонч., Вибр., 1959, 350); // Відчувати задоволення від чого-небудь. [Пузир:] Підожди, нехай вівці пройдуть. Не перебивай мені любуватися (К.-Карий, II, 1960, 374).
Любува́тися [собо́ю] — бути задоволеним самим собою; пишатися. Меж горами старий Дніпро, Неначе у молоці дитина, Красується, любується На всю Україну (Шевч., II, 1963, 132); [Огнєв:] Всі недалекі люди такі. Домігшись влади, любуються собою, люблять тільки повчати (Корн., II, 1955, 39).
2. діал. Любитися (у 1 знач.). Довго ще вони [Галя і Чіпка].. любувалися та милувалися (Мирний, І, 1949, 352).
3. в чому, діал. Кохатися (у 2 знач.). Його батько також не любувався в бібліотеці. Опріч кількох книжок духовного змісту — про інші книжки й не питай (Март., Тв., 1954, 290); Була у пана псарня славна, Бо пан мисливий добрий був І в ловах любувавсь віддавна (Фр., X, 1954, 343).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 565.