ЛЮ́БОЧКА ¹, и, ж., поет. Пестл. до лю́бка¹. Коли-то діждуся звістки від те [тебе], любочко моя? (Коцюб., III, 1956, 148); — Тіточко-любочко, чого ви журитесь? (Вовчок, І, 1955, 6).

ЛЮ́БОЧКА², и, ж., бот. Те саме, що лю́бка². Наведемо відмічені нами бур’яни: ..любочки осінні, любочки волосисті (Укр. бот. ж., XIII, 2, 1956, 62).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 565.

Лю́бочка, ки, ж. Ум. отъ любка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 387.

лю́бочка [осі́ння] див. лю́бка.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 345.