ЛЮБО́ВНИК, а, ч., рідко. Те саме, що коха́нець 1. — А вчора.. де була? — У любовників. Тут їх у мене ціла метка (Мирний, III, 1954, 357).

Пе́рший любо́вник, заст. — роль закоханого у театральній п’єсі. Протягом 1904 — 1906 рр. я посідав у цій трупі місце першого любовника (Минуле укр. театру, 1953, 137).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 565.