ЛЮБИ́СТОК, тку, ч. Багаторічна ароматична трав’яниста рослина родини зонтичних, корені і листя якої використовуються в народній медицині. Бабуся достала з-за пазухи зілля: любистку, материнки, чорнобривцю, цвіту папороті (Кв.-Осн., II, 1956, 198); Там росла тонка матіола з міцним ароматом, пахучий гострий тютюн, терпкий любисток (Ів. Ліс. казки, 1954, 56); // Зарості цієї рослини. Пірат, що спав біля діда на траві, схоплювався і спросоння тікав у любисток (Довж., Зач. Десна, 1957, 464); // Настій цієї рослини. Трьох синів мала, Ночі не спала, Їх доглядала, В чистім любистку синів своїх милих купала (Олесь, Вибр., 1958, 177).
◊ Як (мов і т. ін.) ку́паний у люби́стку див. ку́паний.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
— Т. 4. — С. 562.
люби́сток (пестливе — люби́сточок) = любе́ць = люби́-мене́ —
1) багаторічна ароматична трав’яниста рослина, корені і листя якої використовуються в народній медицині, а також настій цієї рослини; оберіг хати, обійстя, ланів, садів, криниць, річок, сіножатей, гаїв, дібров, символ любові, злагоди, «чар-зілля» на любов; святили на Маковія; як ароматична рослина використовувалася при купанні дітей, особливо хлопчиків; за повір’ям, «купати в любистку — будуть дівчата любити» («Чи в любистку ти купався, що так мені сподобався»); народний символ кохання, бо вірили, що рослина приворотна: «Чи ти мене, моя мамо, в люб-цю не купала, що ти мені, моя мамо, долі не вгадала?»; дівчата намагалися напоїти хлопців любистком (наприклад додати його до молока), щоб привернути їхню любов; викрадали любисток із тих городів, де живе щасливе подружжя; любисток входив у так зване тройзі́лля (див.), про що співається в купальській пісні про «Івана, якого порубали на капустоньку» за те, що перейшов дівчатам дорогу, і посіяли його в «трьох городцях» і виросли «три зіллячка»: «Ай уродиться да трой-зіллячко, Що перше зіллячко — тож василечки, А друге зілля — тож барвіночок, А третє зілля — тож любисток. Що любисток задля любощів, А барвіночок задля дівочок, А василечки задля пахощів»; любисток уживали й з охоронною метою — від русалок, гадюк; подекуди його садили на могилках; здавна використовують і в народній медицині — від шлункових хвороб, від головного болю; спрадавна настоєм любистку вмивалися, щоб лице було чистим, білим; рослина «фіксує» увагу хлопця на звабі дівчини, її цноті, вірності та відданості, що сприяє «аурі» кохання. Трьох синів мала, ночі не спала, їх доглядала, В чистім любистку синів своїх милих купала (Олександр Олесь);
2) тільки люби́-мене́ — народна назва незабу́дки (див.); також узагалі приворотне зілля. Очарувала його, дала йому якесь «люби-мене» (І. Франко).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
— С. 344.
